Євгеній на псевдо “Джексон”, стрілець 97 об 107 обр ТрО ЗСУ, родом з Сокирян.

Звичайний студент, який хотів бути архітектором, але почувше про повномаштабне вторгнення рф 27 лютого залишивше студенське життя, вступив до лав 107 обр ТрО ЗСУ.

«Військова справа для мене виявились повною несподіванок» каже Євгеній.

Спогади про початок несення служби в околицях населеного пункту Часів Яр

“Всю дорогу на Донетчину, ми їхали мовчки, кожен думав про своє, хтось про дружин, діте, рідних, хтось про майбутнє. А моє серце хоч і було сповнене страхом, та все ж таки я думав, що ось настав мій час проявити себе. Прибувши в пункт збору, ми поселилися в розбитому ангарі де в подальшому і жили. Умови були просто «ідеальними», всюди сиро, зі стелі текло, все розбите, потрощене, але під цим ангаром був великий підвал, де кожен міг обрати собі спальне місце. Через декілька днів командир роти нам повідомив, що ми будемо висуватися в Часів Яр. Та уже наступного ранку, ми зібравши речі, виїхали. У дорозі в машині лунав сміх, кожен намагався хоч якось підняти іншим настрій”- пригадує Джексон.

“Прибувши до визначеної точки нас зустрів провідник з Національної гвардії, з позивним «Турист», який і провів нас відносно безпечним шляхом до позицій на які ми мали заступити на бойове чергування”- розповідає військовий.

«Ідучи до позицій, десь через дві години шляху ми сіли перепочити і перевести подих, як в цю хвилину почався масовий мінометний обстріл. Командир взводу, який був разом із нами на псевдо “Лондон” сказав: «Гримить. То певно на дощ. Добре, що не град»» жартома сказав Євгеній.

По прибуттю на позиції на яких вони змінювали військовослужбовців нацгвардії, наші воїни почали обживатися, та поділилися на дві групи.

Перша група пішла відпочивати, серед яких, був і «Джексон», а друга група вийшла на чергування.

Та приблизно через 2 години Євген прокинувся від крику, який лунав з рації, в той момент нацгвардійці понесли втрати. Двоє із них загинули, а двох було поранено.

«Я почув гамір, від чого і прокинувся, та зрозумівше, що відбувається, я не гаявши часу, швиденько одягнувся і побіг на допомогу пораненим. Євакуація була тяжкою, але успішною, вперше побачивши кров я на секунду подумав, що вона могла би бути моєю, але взявши себе в руки, я дістав турнікети поранених з їхніх аптечок і чимдужче затягнув, поки кров зовсім не перестала текти, взявши на плечі пораненого, я рушив до місця, де базувався стабілізаційний пункту, там пораненому було надано, першу домедично допомогу. Та побачивши, що його життю уже нічого не загрожує, я не гаючи часу, повернувся і за іншим, якого теж зміг дотягнути вчасно до стабілізаційного пункту»-пригадує Джексон.

Двоє поранених нацгвардійців, яких Євгенієм було евакуйовано з під обстрілів, залишились живими, а він сам повернувся на позиції для подальшого виконання бойового завдання.

Завдяки мужності, хоробрості відданості до справи, яку роблять такі люди як «Джексон» наша перемога буде неодмінно.

Слава Україні!

Героям Слава!